Так говорить народний переказ-леґенда, яку переказували старі самбірчани. Переказ цей оповідав о. Юліяну Рабію його батько, о. Франц Рабій, що був парохом у Самборі.
Але погляньмо на історичні вістки, факти. У домі Олени Добрянської була старовинна ікона Пречистої Діви Марії з дитятком Ісусом на руках. Цю ікону намалював на полотні якийсь незнайомий подорожній купець та залишив її у Івана Стамовича, колишнього грецького купця, самбірського міщанина, швагра О. Добрянської, який тоді жив у Самборі. У 1705 році шаліла в місті і в Самбірщині пошесть холери, яку народ прозвав „морова зараза", і яка скосила дві третини населення в місті. Як записали отці Бернардини в Самборі в своїх монастирських хроніках, у роках 1705-1706 і 1710 в місті і в довколишніх селах шаліла страшна пошесть холери, звана „морове повітря". Вона забрала тисячні жертви нещасного самбірського населення. Від пошесті вимирали самбірчани, трупи валялися по вулицях, мерців хоронили в городах і в придорожніх ровах, бо цвинтарі були вже переповнені. Як прийшла вістка до міста, що та страшна пошесть знову несеться зі сходу, переляканий народ у розпуці збігався до церков з благанням про порятунок і поміч. Від цієї пошесті помер Стамович і вся його родина. Залишилася при житті лише Олена Добрянська, як записано у церковній хроніці, єдина їхня родичка, яка успадкувала тоді все його майно разом зі згаданою іконою Матері Божої.
Цей образ, мальований початково на полотні, має вгорі напис церковними буквами (Матер Теу), а внизу намальовано основних фундаторів нового мурованого храму. З лівого боку зображено Іллю Комарницького з його гербом, котрий тримає в руках стрічку з написом „О всепітая Мати", а справа його дружину, Олену Комарницьку, котра молиться перед розп'яттям Ісуса Христа. Цей малюнок є додатком до оригіналу ікони, і правдоподібно був виконаний після смерті цих великих фундаторів, оскільки за життя вони не дозволили б собі таку річ.
Образ Самбірської Богородиці, в оригінальному його вигляді, без срібно-золотої шати, намальований олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до 1,5 сантиметра. Зачисляють його до найстарших українських ікон, що сягають ХІІ-ХШ століття. Про Самбірську ікону читаємо у статті Святослава Гординського в Гасловій Енциклопедії країнознавства, том II. Автор статті подає спосіб, як старовинні малярі, за традиційними приписами, приготовляли матеріал, тобто дошки, на свої образи, що були з кипарисового, дубового або липового дерева. Таку дошку малярі заліплювали тонким полотном і накривали його кількома верствами левкасу (алябастру з клеєм), обшліфовували його і на так спрепарованих дошках митці виконували свої малюнки, вживаючи олійні фарби, що їх вони самі приготовляли, а вкінці малюнок покривали покостом - оливою. (Подання про привезення цього образу з Греції є тим більше вірогідне, бо, як відомо, малярі грецької школи малювали образи Пречистої Діви Марії з темними лицями з дитятком по лівім боці, як це бачимо на всіх образах східного походження).
15 вересня 1727 року самбірська ікона Пречистої Діви Марії прославилася чудом і вперше заплакала. Того дня парохіяльний священик самбірського храму о. Андрій служив Службу Божу при бічнім престолі Благовіщення Пречистої Діви Марії за покійну родину самбірського міщанина Шуркевича. По Службі Божій о. Андрія запросили в дім Олени Добрянської, вдови писаря, котра мешкала в хаті біля церкви. У тім домі мешкали учні, які ходили до школи оо. Єзуїтів, а в кімнаті, де мешкали студенти, висів на стіні вищезгаданий образ Богородиці. Один учень, Петро Манастирський, який в тім домі мешкав, спостеріг знаки, а саме: криваві сльози в очах і на голові Матері Божої, котрі кілька разів то відновлялися, то зникали. Коли о. Андрій почув слова від учнів, оглянув власними очима плачучий образ. Сидячи навпроти ікони Богородиці, він побачив, що ікона плаче кривавими сльозами. Священик Андрій для більшої вірогідності перевірив це чудо в присутності Олени Добрянської, Костянтина Сакетаровича, присяглого міського самбірського писаря, зятя Олени Добрянської, і Войтіха Хелмінського, сусіда і самбірського міщанина. На прохання о. Андрія Олена Добрянська подарувала цей образ Пречистої Діви Марії самбірській церкві, де ікона залишилася дотепер.
з книги о. Михайла Чижовича (ЧНІ) "Самбірська Богородиця"
